Коментарі до проекту Закону України «Купуй українське, плати українцям» (про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння розвитку промислового виробництва та малого і середнього підприємництва).

“Купуй українське, плати українцям” – ні, це не реклама, а новий законопроект «Купуй українське, плати українцям» (про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння розвитку промислового виробництва та малого і середнього підприємництва) №7206 від 17.10.17, що внесений на розгляд Верховної Ради. Відповідно до пояснювальної записки, законопроект має на меті захист вітчизняних виробників та створення сприятливих передумов для ефективного використання механізму публічних закупівель для стимулювання розвитку вітчизняної промисловості та підприємництва. Законопроект передбачає врахування місцевої складової у приведеній ціні та критеріях оцінки під час вибору переможця, тобто його кінцевою метою є надавати переваги українським виробникам перед іншими учасниками.

На перший погляд мета гарна, однак інструмент її досягнення через публічні закупівлі викликає занепокоєння. По-перше, основною метою публічних закупівель є забезпечення відкритого та ефективного витрачання коштів платників податків для забезпечення населення необхідними товарами, роботами та послугами, дотримуючись при цьому принципів конкуренції та недискримінації, а не розвиток та підтримка будь-яких секторів виробництва. Закон про публічні закупівлі прямо визначає, що його метою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

По-друге, встановлення будь-яких преференцій та конкурентних переваг для національних компаній під час проведення публічних закупівель суперечить взятим Україною зобов’язанням в рамках Угоди СОТ про державні закупівлі та Угоди про асоціацію з ЄС. Варто нагадати, що Угода СОТ про державні закупівлі є однією з найбільш вагомих міжнародних угод у сфері публічних закупівель, що визначає рамкові вимоги стосовно процедур, принципів і правил здійснення публічних закупівель країнами-сторонами Угоди та передбачає взаємовигідне відкриття ринків публічних закупівель серед її учасників. Україна приєдналася до Угоди 18 травня 2016 року і з цього дня українські компанії отримали право брати участь у державних закупівлях 46 країн-учасниць угоди GPA.

Логічним є посилання розробників законопроекту на досвід окремих країн світу, які на державному рівні встановлювали практику обов’язкового залучення місцевої складової, у тому числі за участі малих та середніх підприємств, до реалізації галузевих та регіональних програм розвитку місцевого бізнесу. Однак позиція Комітету СОТ з державних закупівель щодо практики підтримки виробників через публічні закупівлі негативна, оскільки на черговому засіданні Комітету 18 жовтня 2017 року Сторони чітко зазначили про недопустимість надання преференцій національним постачальникам у розрізі зобов’язанням по Угоді.

Водночас Закон про публічні закупівлі дає змогу застосовувати й інші критерії оцінки, окрім ціни, зокрема залучення місцевих ресурсів під час проведення закупівель. Так, перелік критеріїв оцінки, наведений у 28 статті Закону України “Про публічні закупівлі”, для вибору переможця є не виключним. Тобто замовник у тендерній документації у разі потреби може до критеріїв та методики оцінки включити такий критерій як залучення місцевих ресурсів. Тоді під час оцінки пропозицій учасників та визначення переможця торгів буде братися до уваги наявність у компанії місцевих ресурсів.

За статистикою bi.prozorro.org, 99% учасників і переможців у публічних закупівлях є українські компанії, які платять податки та створюють робочі місця в Україні, навіть якщо продають продукцію з іноземним елементом, що є об’єктивною реальністю у 21 столітті в умовах глобалізації. Водночас наявність конкуренції навпаки стимулює розвиток компаній та стимулює бізнес відкривати нові ринки, зокрема українські компанії почали брати участь і вигравати тендери в країнах ЄС та СОТ, що ілюструє їх конкурентоспроможність.

Крім того, в Україні у 2017 році набрав чинності Закон “Про державну допомогу суб’єктам господарювання”, який саме і направлений на підтримку та стимулювання національних компаній державою, при цьому не спотворюючи конкуренцію на ринку. Закон про державну допомогу визначає, що державна допомога суб’єктам господарювання – це підтримка у будь-якій формі суб’єктів господарювання за рахунок ресурсів держави чи місцевих ресурсів, що спотворює або загрожує спотворенням економічної конкуренції, створюючи переваги для виробництва окремих видів товарів чи провадження окремих видів господарської діяльності.

Отже, варто використовувати механізм державної допомоги для стимулювання розвитку вітчизняної промисловості та підприємництва, який зі свого боку відповідає міжнародній практиці, та припинити спроби вирішувати усі проблеми в економіці через Закон “Про публічні закупівлі”.

Тетяна Лісовська, Радник з юридичних питань Проекту USAID/UK Aid «Прозорість та підзвітність в державному управлінні та послугах»