Керівниця напряму електронних публічних закупівель проєкту USAID/UK aid “Прозорість та підзвітність у державному управлінні та послугах/TAPAS”
У Верховній Раді народними депутатами зареєстрований новий законопроєкт № 3739 від 24.06.2020 “Про внесення змін до Закону України “Про публічні закупівлі” щодо створення передумов для сталого розвитку та модернізації вітчизняної промисловості” (далі-законопроєкт).
Нормами законопроєкту пропонується зобов’язати замовників протягом 10 років здійснювати закупівлі більш ніж 70 категорій товарів машинобудівної галузі виключно вітчизняного виробництва, а саме, за умови, якщо ступінь локалізації виробництва в України перевищує або дорівнює 25-60%. Перелік товарів та критерії локалізації наведені в законопроєкті.
Відповідно до пояснювальної записки, мета законопроєкту – формування сприятливих передумов для ефективного використання механізму публічних закупівель як засобу стимулювання розвитку вітчизняної промисловості та підприємництва, збереження існуючих та створення нових робочих місць, а також залучення інвестицій. При цьому, у пояснювальній записці зазначено, що світова практика визнає ефективність застосування в критичних ситуаціях механізму публічних закупівель для невідкладного вирішення питань зайнятості, покращення стану платіжного балансу, відновлення окремих секторів економіки і регіонів тощо. Та чи насправді це так?
Дійсно, підтримка бізнесу, особливого малого та середнього, на порядку денному кожної країни, оскільки в умовах пандемії перед урядами країн гостро стоїть питання збереження та підтримки економічної стабільності та забезпечення і створення належних умов для функціонування економіки в умовах кризи. Водночас, публічні закупівлі у країнах ЄС не є механізмом, через який забезпечують підтримку бізнесу в умовах кризи. Навіть в умовах пандемії положення Директив ЄС з питань закупівель (2014/24 та 2014/25) залишаються незмінними в частині дотримання принципів конкуренції, рівного ставлення до всіх учасників ринку, зокрема учасників з країн-членів Угоди про державні закупівлі СОТ та країн, з якими укладені двосторонні угоди про зону вільної торгівлі.
Насамперед це пов’язане з тим, що основною метою публічних закупівель є забезпечення відкритого та ефективного витрачання коштів платників податків для забезпечення населення необхідними товарами, роботами та послугами, дотримуючись при цьому принципів конкуренції та недискримінації, а не розвиток та підтримка будь-яких секторів виробництва. У преамбулі Угоди СОТ про державні закупівлі зазначено: “країни учасники погоджуються, що заходи щодо державних закупівель не повинні бути підготовлені, прийняті чи застосовані таким чином, щоб забезпечити захист вітчизняних постачальників, товарів або послуг, або дискримінувати іноземних постачальників, товарів або послуг”.
Україна у травні 2016 року приєдналася до Угоди СОТ про державні закупівлі. Також набула чинності Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію), в рамках якої Україна взяла на себе зобов’язання привести систему державних закупівель у відповідність до міжнародних стандартів (питання публічних закупівель викладені у главі 8 Угоди про асоціацію – статті 148-153 та відповідному Додатку ХХI).
Таким чином, положення законопроєкту №3739 прямо порушують зобов’язання України в рамках Угоди СОТ про державні закупівлі та Угоди про асоціацію.
Також законопроєкт не узгоджується з нормами частини першої статті 6 Закону України “Про публічні закупівлі” та частини другої статті 19 Закону України “Про міжнародні договори України”, у яких зазначено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Тож прийняття нового законопроєкту порушуватиме вже чинні угоди і закони та матиме негативний вплив на міжнародні відносини України. Окрім цього, експерти прогнозують негативні наслідки законопроєкту на розвиток внутрішньої економіки країни.
Так, Київська школа економіки вирахувала, що локалізація у сфері закупівель машинобудування коштуватиме економіці України мінімум 0,5% ВВП щорічно. Для порівняння, пів відсотка ВВП 2019 року — це понад 19,8 млрд грн. Якщо обмежити імпорт машинобудування у сфері публічних закупівель, втрати для економіки будуть становити 0,54-0,57%. Повна заборона імпорту може коштувати Україні понад 4,6% ВВП щороку. Обмеження імпорту негативно вплине на ВВП, оскільки знизить кількість пропозицій і підніме ціни.
Міжнародна практика показує, що політика протекціонізму в сфері машинобудування невигідна для невеликих країн. Адже для розвитку сфери необхідні технології та великі інвестиції. Таким чином, новий законопроєкт матиме зворотний ефект, ніж того хочуть ініціатори законопроєкту.
Надання державної допомоги бізнесу є на порядку денному більшості держав в умовах пандемії. Так, 19 березня 2020 Європейська Комісія опублікувала Тимчасовий рамковий документ щодо заходів державної допомоги для підтримки економіки під час поточного спалаху COVID-19. В Україні також діє Закон України “Про державну допомогу суб’єктам господарювання”, який саме і направлений на підтримку та стимулювання національних компаній державою, при цьому не спотворюючи конкуренцію на ринку.
Враховуючи викладене, доцільно використовувати механізм державної допомоги для надання допомоги бізнесу і стимулювання розвитку вітчизняної промисловості та підприємництва, що вже прийняті на законодавчому ринку, та залишити спроби вирішувати усі проблем в економіці через Закон “Про публічні закупівлі”.
